«Його мужність стала моїм світлом»: студент ENGin Вадим в пам’ять друга Героя Сергія
- ENGin Program
- 9 лип.
- Читати 3 хв
Коли ми говоримо про мову, зазвичай асоціації поверхневі: рівень володіння, словниковий запас, вимова. Але для студента ENGin Вадима англійська стала чимось значно глибшим — шляхом до зцілення та способом вшанувати пам’ять загиблого друга.
Це історія про дружбу, втрату, стійкість і невидимі зв’язки, що єднають нас попри кордони, мови та покоління.
Брат по зброї і по духу
Студент ENGin Вадим познайомився з Сергієм Мигалатієм, коли вони були юні, сповнені мрій та амбіцій. Разом зростали та тренувалися пліч-о-пліч як курсанти, ділилися планами на майбутнє, яке сподівалися побачити мирним.
Майор Сергій Мигалатій (позивний «Філін»), командир 172-го батальйону 120-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України, загинув 26 травня в Харківській області, захищаючи Україну. Йому було лише 30 років. Героя поховали 29 травня в рідному Кропивницькому, на Алеї Слави.
Для Вадима його смерть стала не лише втратою близької людини, а й завершенням цілого розділу життя.
«Його героїчна загибель стала особистою трагедією, але його мужність — джерелом натхнення», — пише Вадим.
Сергій був багатогранною особистістю: закінчив Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, працював слідчим СБУ в Херсоні. Під псевдонімом Олег Мрієнко писав глибокі оповідання, вірші та есе. Він був люблячим чоловіком для дружини Вікторії та турботливим батьком для сина Тараса.
З перших днів повномасштабного вторгнення Сергій хоробро боронив Батьківщину — від командира взводу до командира батальйону.
Його поважали як прогресивного лідера, що ставив за мету збереження життя особового складу. Він отримав численні державні та відомчі нагороди, зокрема медалі «За вірну службу» та «За мужність у бою».
Сергій Мигалатій був не просто воїном — він був також талановитим письменником, активістом і «людиною щирого серця», яка вірила, що навіть найменша дія може змінити світ. Його спадок живе не лише у бойовій звитязі, а й у пам’яті його рідних, друзів та побратимів.
Вірш Сергія чіпляє до глибини душі:
When I disappear,
My footsteps will rustle through the forests. My shadow
won't be washed away by the strongest downpour. My
voice will sing baritone in the chorus of the mountain
river.
Not everyone manages to carve their name into the
granite of reality with fragments of their soul. And to
engrave it with fire so as to forever remain an elusive
passerby on the streets of beloved cities.
That's why I write with intensity on the pages of my very
strange existence.
My heart, tattered and wreathed in cigarette smoke,
pushes drops of life in the rhythm of a satanic crescendo.
That's why I write, live, love, and fight.
But I will always be glad for those who stand beside me.
In a futile, yet desperate, attempt to burn as brightly as possible.
Only this way can one achieve immortality.
— Oleh Mriienko (Serhiy Myhalatiy)
Довга дорога відновлення
Після поранення під час бойових дій на Донеччині та Луганщині Вадима чекало складне й болісне відновлення. Були моменти, зізнається він, коли сили зраджували — коли тягар втрати й травми здавався непідйомним.
Але пам’ять про Сергія ніколи не полишала його. У листі, присвяченому другу, Вадим написав:
«Його мужність стала тим світлом, яке вивело мене вперед. Його дух кличе мене повернутися до Сил безпеки і оборони й продовжити його справу».
Навіть у відсутності Сергій залишився поруч — маяком гідності та хоробрості, який вів Вадима крізь фізичний і душевний біль.
Відновлення через мову
Під час свого відновлення Вадим долучився до ENGin. Те, що починалося як спроба повернути впевненість в англійській, перетворилось на щось набагато більше — безпечний простір для рефлексії, підтримки і руху вперед.
Завдяки волонтеру Річарду Блумбергу та учасниці ENGin Юлії Кость Вадим поступово повернув свій голос.
«Вони не лише допомагають мені долати мовний бар’єр, а й надають впевненість у власних силах, віру в краще майбутнє для України, розділяють мої почуття і любов до Батьківщини».
Їхні розмови виходять далеко за межі граматики чи словникового запасу. Це простори емпатії — де вшановують емоції, діляться історіями, зцілюються.
Легко недооцінити значення англійської в часи війни. Але для багатьох українців вона стала життєво необхідною — для адвокації, доступу до інформації, зв’язку зі світом за межами фронту.
У випадку Вадима англійська стала частиною його місії. Завдяки ENGin він зміг не лише продовжити службу, а й розповісти світові історію Сергія.
В ENGin ми маємо честь іти поруч з українцями, такими як Вадим. Ми не на передовій, але ми будуємо щось не менш важливе — навички спілкування, впевненість і зв’язки, які допомагають українцям розповідати свої історії, вести громади й формувати майбутнє.
І всім студентам ENGin, які долають горе і зростають у часи війни — ваш голос має значення. Ми тут, щоб допомогти вам ним скористатися.
Світлій пам’яті Сергія Мигалатія
Письменник. Батько. Воїн.
Твої слова живуть.
Твоя мужність веде нас.
Твоя історія продовжується — у тих, кого ти надихнув, і в тих, хто тепер розповість її різними мовами.
Героям Слава!
Зворушлива історія!